Вся історія людства будувалась на соціал-дарвіністичному пануванні більш сильних над слабкішими. Навіть в часи гуманістичного еллінського світу, боротьба народів за місце під сонцем завжди супроводжувалася великою кров'ю. Добре це чи ні, ми навряд зможемо до кінця збагнути. Але якби не мілітаристична жорстокість римлян, наприклад, сучасної цивілізації ніколи б не існувало. Якби не маккіавелістський принцип "мета виправдовує засоби"- не було б багатьох доленосних, а іноді і життєво необхідних для Європи перемог.
З таких позицій військові злочини союзників в Другій Світовій мали б повне право на виправдання перед історією. Адже переможеному- горе, а мета виправдовує засоби. Але фарс ситуації криється в тому, що після перемоги люди, які утюжили Дрезден та Токіо запалювальними бомбами, пізніше судили німців та їхніх союзників за військові злочини, в ім'я міжнародного права, прав людини та інших начебто високих цінностей, що лягли в основу ООН. Саме спроба надати традиційним жорстоким методам війни ореол законності, що відобразився в практиці усіляких міжнародних трибуналів, комісій, норм права, є найбільш цинічним та найбільш брехливим вчинком переможців. На жаль, міжнародне право так і залишилось інструментом травлі переможених в ім'я переможців, інакше окрім трибуналу по Югославії ми мали б ще побачити трибунал над США по Багдаду та Белграду.
Ще жодна людина, яка готова бити себе п'яткою в груди за демократію і права людини, яка ридає дивлячись "Собібор" та "Хлопчика в полосатій піжамі", яка вірить в "вєлікую побєду", так і не змогла мені пояснити чим "вогнянні смерчі" Дрездена, Мюнхена та Токіо, 2 мільйони згвалтованих німок, ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі краще за холокост та інші "злочини фашизму". І яке моральне право мали люди, що влаштували вищеописане, судити за подібні злочини не тільки представників військово-політичного аппарату супротивників, але і весь їхній народ?! Адже феміда має бути сліпа , а судді мають уособлювати самою своєю суттю закон, який вони захищають.
Сьогодні людство згадує жертв жахливого бомбардування Дрездену. За різними оцінками жертвами союзної авіації стали близько двохсот тисяч мирних жителів Німеччини. Вони так само, як і громадяни з країн коаліції, ходили на роботу, вірили своєму уряду, хотіли ростити дітей в кращому, на їхню думку, світі, мріяли, аби їхні родичі повернулись з фронту живими. І якщо ви дійсно так переживаєте за права людини, або банально досі вірите в Бога, не зважаючи на ваші погляди, помоліться за душі цих людей.